Ікона преподобного Амфілохія Почаївського з часткою його святих мощів
Преподобний Амфілохій народився 27 листопада 1894 року в с. Мала Іловиця Шумського району Тернопільської області в багатодітній християнській сім’ї Варнави Головатюка і при хрещенні був названий Яковом, в честь Якова Персиянина.
Дитинство майбутнього подвижника пройшло в сільській тиші. В юнацькому віці його було призвано в царську армію. Під час Першої Світової війни служив в стрілецькому полку в м. Луцька. Після поранення потрапляє до німецького полону, де три роки працює у фермера в альпійському місті Трієст. В 1919 році тікає із полону і повертається на рідну землю.
Ще в юні роки майбутній подвижник успадкував від батька лікарські навики і в цей час у ньому в повній мірі виявляється талант костоправа.
В 1925 році Яків вступає на вузький і тернистий шлях спасіння і стає насельником Почаївської Лаври. Молодий інок із смиренням виконує покладені на нього обов’язки, не перестаючи думати про сенс життя та призначення людини.
Перебуваючи в подвизі посту і молитви, ревний послушник без всіляких труднощів проходить всі етапи монашеських випробувань і удостоюється постригу в мантію із нареченням імені Йосиф.
В скорому часі отця Йосифа рукопокладають у священичий сан, що дає йому змогу ще більш наполегливо трудитися на славу Божу і спасіння власної душі.
Намагаючись допомагати людям, котрі постійно приходили із своїми хворобами, отець Йосиф разом із ієромонахом Іринархом оселяється у невеликому будинку на монастирському кладовищі, де проводить більше 20 років. Особливе визнання йому приносить дивовижний дар вправляти вивихи, лікувати переломи та знімати біль у суглобах. Лікування, котре в той час було надзвичайно дороге, він проводить абсолютно безкоштовно.
Лікарі відзначали дивовижну здатність монаха точно вказувати місця переломів без допомоги рентген знімків. Ця ознака засвідчувала про наявність у отця Йосифа дару прозорливості.
Так як йому вдавалося зцілювати тих, від кого відмовилися медики, лікарі почали вимагати у священноначалія заборонити отцю Йосифу приймати хворих. Та незважаючи на це, подвижник продовжував надавати благодатну допомогу тим, хто її потребував, наслідуючи Євангельські заповіді любові і милосердя.
В цей час у старця відкривається ще один дар Божий: за його молитвами виганялися нечисті духи.
Отець Йосиф не мав ніякого страху перед тогочасною владою. Не боячись нікого, крім Бога, в критичний час він сміливо відстояв Троїцький собор. Восени 1962 року, повернувшись в обитель після відвідини дівчини, котра зламала руку у м. Броди, послушник Лаври повідомив, що міліція забрала ключі від Троїцького собору. Старець негайно пішов до храму, біля котрого зібралося багато людей. Він впевнено підійшов до начальника міліції і вирвав у нього з рук зв’язку соборних ключів. Потім отець Йосиф підійшов до молодого намісника Лаври і повернув йому ключі із словами: «Тримай і нікому не віддавай!».
В скорому часі за це його заарештували і відправили у психіатричну лікарню с. Буданів. Благочинний Лаври, котрого змусили допомогти затримати старця, привів міліцію до келії преподобного. Подвижник, знаючи, що на нього чекає, смиренно відкрив двері. Шість міліціонерів накинулися на одного беззахисного старого монаха, кинули його на підлогу, зв’язали, закрили рот рушником і потягнули до машини.
В лікарні отця Йосифа постригли і побрили, а потім наказали зняти хрест, проте він відмовився. Тої ж ночі санітари зірвали з нього хрест і повели нагим у кімнату душевнохворих. Коли старець зайшов у палату у котрій було близько 40 хворих, котрі спали, біси заговорили до нього із сонних пацієнтів: «Для чого ти сюди прийшов? Тут не монастир!», – на це він їм відповів: «Ви самі мене сюди привели». Йому вводили ліки від яких розпухало все тіло і тріскала шкіра на тілі.
Через три місяці перебування у лікарні, у палату зайшов санітар, приніс халат і тапочки, та наказав старцю одягтись та йти у кабінет головного лікаря. Там були і інші лікарі, котрі запитали чи він може лікувати їхніх пацієнтів. Отець Йосиф відповів, що може, але для цього йому потрібно поїхати в монастир, щоб привезти Святе Євангеліє, Хрест та облачення, щоб він міг служити водосвятний молебень. І ще додав, що через 2 тижні жодного хворого не залишиться (а хворих було більше 500 чоловік).
Проте лікарі заперечили йому, щоб він лікував без молебнів. Старець сказав, що це неможливо, адже коли солдат йде у бій йому дають зброю (гвинтівку, патрони, гранати). «Наша зброя – Святий Хрест, Святе Євангеліє і Свята вода!», – закінчив отець Йосип.
Його знову відвели до палати, де він продовжував нести свій мученицький хрест.
Всі, хто знав старця, не переставали перейматися про його звільнення. Дійшло до того, що люди звернулися у Москву. Коли про перебування отця Йосифа в психіатричній лікарні дізналася Світлана Аллилуєва (дочка Сталіна), котру свого часу зцілив майбутній подвижник, вона приклала всіх зусиль, щоб звільнити його і мала намір забрати з собою. Проте, не отримавши згоди, домовилася із племінником отця Йосифа, щоби той його забрав до себе. Незважаючи на спротив влади, їй вдалося це зробити.
На жаль, повернення до Лаври вже було неможливим і він на деякий час оселився у родичів.
Милістю Божою, Господь укріпив подвижника, і він ще багато років служив людям, отримавши від Господа благодатні дари прозорливості і зцілення, котрі всіляко приховував. В цей час старець вже був пострижений в схиму з іменем Амфілохій.
Своїм хворим він пояснював істинні причин їх тяжких хвороб. Він закликав їх не зрікатися Православної віри та виконувати строгі правила посту у середу та п’ятницю, адже рід цей виганяється лише постом і молитвою (Мф. 14, 21).
1 січня 1971 року старець відійшов до Господа. Після цього на його могилі почали відбуватися чудеса і зцілення, котрі не припиняються до сьогодні.
12 травня 2002 року схиігумен Амфілохій урочисто канонізований як преподобний Амфілохій Почаївський.
Отець Йосиф постійно приймав та лікував всіх, хто до нього приходив, незалежно від національності та віросповідання. Був патріотом Української держави, зокрема лікував воїнів УПА. Хотів відкрити на території Лаври друкарню.
Молитва до преподобного отця нашого Амфілохія Почаївського
О, всеблаженний отче наш Амфілохію, земний ангеле й небесна людино! Припадаємо до тебе з вірою й любовю і молимося тобі старанно: яви нам, смиренним і грішним, святе своє заступництво: бо через гріхи наші не маємо сміливості просити за потреби свої Господа і Владику нашого, але тебе, молитвеника благоприємного до Нього, маємо і просимо тебе з великою старанністю: випроси нам зі скарбниці Його благі дари для душ і тіл наших: віру правдиву, любов до всіх нелицемірну, у стражданнях терпеливість, тяжко хворим від недугів уздоровлення, тим, хто під тягарем скорбот і напастей падають, і в житті своєму впали у відчай, молитвами твоїми отримати скоре полегшення і визволення.
Тропар прп. Амфілохію Почаївському, гл. 4:
За стражденних людей полум’яний молитвеннику, постом, боротьбою із спокусами, молитвами, ділами милосердя, любов Цариці Небесної отримав ти. Істинної віри вежею неприступною був і православ’я великим світилом, важкохворим швидкий помічнику і безкорисливий цілителю, полчищ демонських безстрашний гонителю, у подвигах самого подвигозасновника Христа і усіх святих наслідувачу, в честь Святої Трійці трьох імен носителю: Яків, Йосиф і отче Амфілохію, моли Всемилостивого Бога нехай очистить серця, вражені гріхом і твоїм заступництвом спасе душі наші.
Кондак, гл.8:
Любов’ю до Святої Трійці, Божої Матері і до всіх святих від юності запалився єси, тим благочесним подвигом монаха, просвітера і схиігумена угодив єси, Почаївську обитель твоїми молитвами і сорокарічним життям у ній прикрасив єси; християн нашого часу, постійним наспівуванням: «З нами Бог!», «Ті, що у Христа хрестилися, у Христа зодягнулися» - укріпив єси. За безбоязну проповідь, безремственне несення хреста і милосердя до ближніх Христос дарами чудес, прозрінь і зцілень збагатив тебе. Тими дарами Єдиному Богу, а не ідолам і мамоні послужив єси. Усіх, хто шанує з любов'ю святую пам'ять твою, поминай перед Престолом Вседержителя, преподобний отче наш Амфілохію.
Величання
Ублажаємо тебе, преподобний отче наш Амфілохію, і шануємо святую пам’ять твою, наставнику монахів і співрозмовнику ангелів.