В одній зі стихир на всенічному бдінні напередодні Неділі про митаря і фарисея звучать такі слова: «Браття, не помолімся по-фарисейськи!» Ця заторога вимагає від нас поміркувати у чому полягає небезпека фарисейської молитви, враховуючи те, що самі фарисеї сумлінно дотримувалися Закону Мойсея і передань.
Для сучасної людини слово «фарисей» набуло відверто негативної конотації, а проте для тогочасного суспільства представники фарисейства вважалися високо духовними особами і користувалися всенародною повагою.
Зрештою, у самій притчі Христос не говорить, що фарисей пішов осуджений, але інтуїтивно ми відчуваємо радикальну критику Христа в адресу фарисея.
У той самий час, коли фарисей направду щиро молиться перед Богом, сповідуючи свої дійсні подвиги, які повинні б викликати у нас захоплення, оскільки сучасні християни і близько не спроможні виконати і мізер з того, Христос вводить у притчу образ митаря – людину у всьому протилежну до фарисея і зневажену народом. Чому ж Христос знаходить більше виправдання для очевидного грішника перед явним праведником?
Ніхто не може заперечити надмірність подвигу фарисея у виконані заповітів Закону і його абсолютну щирість у своїй молитві, як гріховність митаря, котрий присвятив життя нечистій справі з грішми. Відповідь ми знаходимо у самих молитовних зверненням одного та іншого.
Фарисей у певності власної праведності перед Богом не бачить свого об’єктивного стану душі, тому й посилається на дотримання заповідей, які для нього стають алібі перед реальним відчуттям власної відчуженості від Бога. Натомість митар немає на що покластися, оскільки йог життя є повним безбожництвом і він це розуміє. Його виправданість Христом полягає у тому, що на відміну від фарисея він гостро відчуває цю екзистенційну пропасть між Святим Богом і пекельним станом його нутра. Оце прозріння і визнання відірваності від життя спонукає його просити про помилування, що означає заклик до Бога продовжувати його любити не залежно від йог прогрішень.
Фарисей, хоч і стоїть перед Богом у молитовній зосередженості, насправді не потребує Бога, як такого, оскільки він задовольняється заповідями від Бога і вони, на його думку, стають свідками його непогрішності на фоні усіх тих грішників, котрими повниться храм. Він втішається таким станом речей, не усвідомлюючи його ілюзорність.
Заклик «не помолитися по-фарисейськи» закликає нас у часі підготовчих неділь перед Постом відмовитися від видимості власної нормальності і плекати в молитвах реального бачення особистого безбожництва, що є першим кроком до зустрічі зі справжньою Реальністю.
У першу підготовчу неділю до Великого посту, що носить назву про митаря і фарисея, 1 лютого 2026 року настоятель Свято-Покровського собору Солом’янського району міста Києва професор протоієрей Олександр Трофимлюк звершив Божественну літургію.
Отець молився у співслужінні храмового духовенства – протоієрея Сергія Цьоми, священників Богдана Гайдая та Костянтина Москалюка, протодиякона Миколи Кучера та дияконів Максима Музики і Олега Чабана.
Богослужіння прикрасив спів хору під керівництвом Руслана Перетяжка.
Віряни підносили молитви за перемогу і мир в Україні, за наших воїнів-захисників та за весь український народ.
Зі словом проповіді до присутніх звернувся отець Сергій.
Настоятель храму після завершення богослужіння подякував присутнім за спільну молитву та запросив зігрітися гарячим чаєм та пригоститися печивом, оскільки в умовах надзвичайної ситуації в енергетичній сфері у Свято-Покровському соборі для цього створені відповідні умови.
