Передріздвяний період мотивує нас до певних приготувань. Різдвяний піст налаштовує нас на духовну працю у боротьбі з внутрішніми протиріччями, що стають на перепоні широті серця, котре покликане вмістити у собі, як віфлеємські ясла, дитя Ісуса – Бога любові; а на побутовому рівні це приготування полягає в ошатності осель і святковому столі. Проте не складно уявити почуття господаря і господині, котрі після клопітких приготувань, отримують відмови від своїх найближчих людей через свої меркантильні причини.
Аналогічний сюжет ми чуємо сьогодні зі сторінок євангельського читання, в якому Христос розповідає про званих на святкову вечерю.
Знайома ситуація, коли одні відмовляють іншим у спілкуванні, зустрічі, гостині. Особливо у вік, коли тотальний індивідуалізм спонукає нас до ще більшої самості і відірваності від інших.
Проте Христос говорить не лише про цю побутову ситуацію, а більше того – використовує її як аналогію для пояснення влаштування Царства Божого.
Царство Боже – це вечеря Господня приготована Ним для нас запрошених, це зустріч з Богом і спілкування з ним. Саме тому Царство Боже передається через образ трапези.
Червоною ниткою пролягає через притчу прикінцева її фраза: «Багато покликаних, та мало обраних». Господар кличе найближчих друзів на звану вечерю, але отримує відмови і тому просить усіх до свого святкового столу. Оскільки покликані відмовилися, то розділили радість трапези більшість обраних. Власне, оце і є головним посилом притчі, де покликаними до Царства радості, любові і миру є, насправді, абсолютно всі, а не якесь елітарне коло найближчих осіб, а саме обранство залежить уже від нашої участі на заклик Бога взяти участь у ній.
Вибір на користь Царства Бога залежатиме від нашої властивості відмовитися від дріб'язку, якого ми всіма силами намагаємося укорінити і закріпити за самими собою (клапоть землі, наміру дати плід, щоб лишили слід за собою та вузькості людських почуттів) перед найнеобхіднішим – участь у відносинах Пресвятої Тройці та всіма, хто вже у них перебуває (ангелами, святими).
