Найчастіше усі наші молитви прохального характеру, аніж покаянного чи подячного. Ми просимо здоров’я для себе і рідних, миру і любові у сім’ї, доброї подорожі і щасливого повернення, успіхів у тій чи іншій справі тощо. Нам, звісно, хочеться задоволення усіх наших потреб і побажань, але в Бога є кілька варіантів щодо подальшого їх вирішення.
По-перше, Бог чує наші добрі прохання і одразу задовольняє їх, перше, ніж людина встигне поміркувати про це. По-друге, Бог задовольняє просьбу людина, але не одразу, даючи їй час стати підготовленою для отримання дарів. І, по-третє, Бог не дає здійснитися нашим планам, бо вони не будуть корисними ні їй, ні ближнім.
Зі сторінок Євангелія ми сьогодні дізналися як прохання одужати стає можливим завдяки вірі десяти людей і волі Божої. Кожен, хто одержав дар зцілення від страшної недуги, був людиною віруючою. Та ця віра була уярмлена диктатом законницької моделі взаємовідносин між Богом і людьми. Тому вона не передбачає відхилення від норм. Тож на вказівку Христа йти після зцілення для ритуальної фіксації відсутності прокази, усі відгукнулися, окрім одного.
Віра останнього виходить не з потреби виконання зовнішніх ритуальних обрядодійств, а з вдячності до Бога за велику милість. Він готовий порушити людські приписи, щоб здійснити внутрішній імпульс, який підказав йому шлях повернення до Джерела життя і здоров’я – Бога.
Ця розповідь покликана мотивувати нас переосмислити ті події і речі, що є у нашому житті, як чудесні дари Бога і навчитися бути вдячними за них щомиті нашого короткого перебування на землі.
