Сьогоднішня 13-а неділя після П’ятидесятниці, що у своєму євангельському читанні присвячена притчі про злих виноградарів (Мф. 21: 33 – 46), розповідає нам насправді трагічну історію людства. Це історія світу, який через власний вибір, злий вибір на користь вбивства Бога, залишився наодинці з неприборканими пристрастями, страхами, горем, біллю. Це історія невдячних дітей, котрі збунтували проти Батька.
Дар свободи. Ось що є першопричиною усякого страждання. Але хіба не Сам Бог дарував нам її? Безперечно. Проте сьогоднішній стан суспільства відбиває власне не прояв цієї свободи, а якраз її неправильну реалізацію, коли свобода стає вседозволеністю. Такими словами застороги звернувся у своїй проповіді до парафіян священик Андрій Григораш.
Невже немає шляху виходу з цього стану? Звичайно, є. Цим шляхом навернення є смирення, послух, богошанування і віра. Саме таким шляхом ішли сьогоднішні святі – пророк Захарія і праведна Єлизавета – і принесли гідний плід свого праведного боговгодного життя – Іоана Хрестителя, того, кого Сам Христос називає «найбільшим з народжених на Землі». Хто міг би принести такий чудесний плід як не достойні робітники Христового виноградника?
Український полеміст кінця XVII – початку XVIII ст. Іван Величковський сказав: «Де не буває віри, там немає надії та любові». Весь світ, цей занедбаний нами виноградник, є плодом браку, а то й відсутності справжньої любові (Мф. 24: 12). Через це він (брак любові) породжує у невдалій спробі заповнити духовну пустоту численні і різноманітні викривлення у стосунках між людьми, у розумінні Бога і власної віри тощо.
Собор священнослужителів і парафіян Свято-Покровського храму на Солом’янці спільно підносячи молитви до Бога, вшанували пам'ять святих пророка Захарія і праведної Єлизавети, черпаючи з їхнього праведного життя не лише приклад благочестивої сім’ї, а передусім, глибокої та непохитної віри у Бога. І щораз за Божественною Літургією називаючи нашого Творця своїм Небесним Отцем, неможливо помислити цю духовну батьківську опіку над людством без участі Його Матері Пресвятої Богородиці, тому на знак вдячності і ради задоволення молитовних прохань до Неї духовенство нашого собору звершило за вечірнім богослужінням акафіст перед Її чудотворною іконою «Несподівана радість».
