Важко повірити у славу Бога явленій на людині, яка з народження була скаліченою. Тим не менше, на прикладі сліпонародженого чоловіка Христос демонструє явну славу Всемогутнього, котра проявилася не лише у фізичному зціленні, а найперше у духовному прозрінні.

Для релігійної людини чудо, хоч і надприродне явище, але регламентоване суворістю регламентованих приписів закону. У той час, коли Христос розпоряджається власною свободою без обмежень людських постанов, виходячи з волі Отця і блага людини.

Проте для Спасителя чудо не є необхідністю і умовою доказовості Його божественності, оскільки чудесна дія на людина – це показник того, як дія Царства Божого реалізується, входячи у межі людського існування. Разом з тим, всяке чудо передбачає відповідальність обдарованого , оскільки новий стан вимагає нового способу буття. Саме тому тілесне одужання сліпого чоловіка передбачало внутрішнє оновлення через прозріння власної потреби у Христі.

Протягом всієї євангельської історії ми бачимо шлях становлення людини у прозрінні Христа як Божої Особи через образи цілителя, пророка, Божої людини і Самого Подателя усіх благ. Слава Бога проявляється у людині, котра усім своїм єством навчилася бути вдячною за все, а це шлях випробувань, на якому ми вчимося усі події нашого життя – радісні і трагічні – сприймати через призму Божого замислу.

Поширити у соцмережах