В духовному просуванні ми звикли користуватися різними практиками, які, на наш погляд, покликані забезпечити інтенсивність внутрішнього життя. Відсутність цієї аскези сприймається як гріх. У своїй притчі, яку церковна традиція іменує "Про блудного сина", Христос показує, що найважливішим є не вислуговування перед Богом, а вміння будувати з Ним відносини.
На прикладах молодшого і старшого сина ми маємо зразки бажань жити автономним життям, не залежним від життя батьківського дому, що є відповідником життя у Бозі. Проте аналогічне самоствердження ми вже бачили у діях Адама і Єви, котрі своїм наміром окремішності самі себе відлучили від Джерела справжнього буття, Яким є Бог, і позбавили себе вічності.
Перебування в домі Отця - це не лише виконувати Його вказівки, поратися у полі, а й користуватися всім, що є Його, бо воно є в твоїм, адже Батько залучає нас до синівства. Бути з батьком - це розділяти радість спільного буття і радіти радістю торжества Його любові, яка завжди однаково милуюча, не залежно від наших вчинків і життєвих позицій.
Той, кому вдасться відкрити для себе безмежність Отцівської любові і пам'ятати, що ми прощені жертвою Сина ще до нашого гріха, той зуміє перерости власну самовпевненість чи, навпаки, крайню нерішучість для входження у сферу любові і радості.
