Явище сліпоти завжди лякало своєю перспективою невідання, невизначеності і неспроможності. Поряд з цими обмеженнями воно містило у собі потаємний потенціал одкровень нематеріального характеру. Проте не кожен сліпець відкривав для себе ці невидимі горизонти, оскільки попри фізичну ваду паралельно існувала духовна сліпота, котра представляла собою куди більшу загрозу.
У випадку Вартимея його сліпота виявилася справжнім благословенням, оскільки це прозріння не лише дало йому можливість відновити зір, але й оновити дух, котрий запрагнув бути з Джерелом усіх благ. Так буває, коли людина прозріває від духовної темряви і бачить попереду себе світло розуміння. Його дає Той, Хто Сам є Світлом Істини.
Ніхто не здатен виявити власну темряву допоки не зустрінеться зі світлом. Лише тоді ми здатні щирим серцем засвідчити літургійний досвід: «Ми бачили Світло істинне…».
