Поняття «торжество» найчастіше викликає у нас асоціації з такими явищами як: величне свято, слава, велич, радість тощо. З однієї сторони, ці характеристики відповідають сфері торжества, але чи здатні вони вповні передати всю повноту значення цього слова у контексті свята Торжества Православ’я?
Історична підстава святкування цього дійства повертає нас у далеке минуле Візантійської імперії, коли ініційований імператрицею Феодорою Константинопольський собор 843 року відновив іконошанування. З цього часу був сформований особливий чин Торжества Православ’я. Але чи має ця історична подія якесь місце у нашому духовному житті?
Ми з сумом зітхаємо про часи, коли Візантія була могутньою імперією, а християнство – її духовним та культурним стрижнем, бо наші уявлення про торжество апелюють до успіху і сильних позицій у світському розумінні. Оскільки ж нинішній стан сучасних християн бажає бути кращим, то ми міркуємо про відсутність не просто про відсутність торжественності християнської віри, а й її занепад.
Якщо ж знаходимо у собі достатньо сміливості для шанування цього свята, то лише з мотивів переваги нас, православних, над іновірними. Але обидві позиції не відповідають дійсності.
Нам здається, що зовнішнє благополуччя Церкви і її членів є показником духовного зросту, а проте забуваємо, що сам засновник її був розіп’ятим на хресті і помер, а самі християни зазнають кривд і невдач у житті, про що свідчив апостол Павло. Можливо проблема в падінні імперії, котра називала себе християнською і була гарантом правдивої віри?
Імперії давно немає, гонителі смертні, а Церква Христова існує й надалі і за свідченням її Основоположника-Христа: «ворота пекла не здолають її».
Торжество православної віри полягає не в нашій успішності і перемогах як її членів перед світом, бо ми безмірно грішні і непостійні у добрі, а в тому, що через наші немічні посудини Сам Бог діє у цьому світі і перемагає зло і гріх у ньому, і в нас самих.
Це свято є черговою спонукою для нас постійно бути вдячними Богу за те, що Він приймає щоразу нас такими, якими ми є: з усіма прагненнями добра і зрадливими у своїй вірності Його любові, а також, що Він Сам завжди шукає способу наблизитися до нас і бути поряд.
Наш відгук на Його заклик до взаємності у стосунках через правдиву віру у Нього, якою є Православ’я як чистота Христового вчення і образ духовного життя повинне стати торжеством цієї істини хоча б у нашому власному житті.
