Як часто у своєму житті, власним суб'єктивним судженням видимості ми не помічаємо об’єктивної реальності? Перебуваючи у хронометражному вирі, ми дуже часто не зауважуємо важливих істин. Істин, які для нас - християн є не просто історичними постулатами та віроповчаннями, а божественним і спасительним Одкровенням.
В такому векторному бутті ми стаємо адресатами слів Христа: " Слухаємо і не чуємо, дивимось і не бачимо, знаємо і не розуміємо". Чи можемо ми зрозуміти ту важливу інформацію яку дає нам підготовчий період перед Великим постом? Це не просто історично встановленний період який показує нам приклад каяття у своїх гріхах. Зовсім ні, це щось набагато більше.
Приклад покаяння, перші кроки до самоусвідомлення починаються ще до неділі про Митаря і Фарисея, а саме в неділю про Закхея. Саме він - Закхей є проекцією кожного із нас. Захоплений виром гріховності, Закхей чує про Христа як видатну особу а не Спасителля. Проте це бажання відання чогось нового підносить його над його пристрастями, але не звільняє від них. Інстинктивно він відчуває необхідність зустрічі з Спаситилем і робить перший крок до самоусвідомлення - шукання істини.
Закхей знаходить Істину, проте ще не усвідомлює її. Але ця знахідка показує його реальний стан, від якого потрібне спасіння. Христос дарує йому надію на це спасіння, цим же в вкладає в Закхея новий потяг - прагнення життя, життя справжнього.
Наступне свідчення Святого Писання про Закхея ми знаходимо в неділю про Митаря і Фарисея. Закхей знайшов Істину, само-усвідомив свою гріховність і в цьому усвідомленні він розуміє і безпорадність свого становища. Закхей молиться, молиться бути почутим не першим, а просто почутим. Він розуміє наскільки разюча різниця між його бажанням і його природою.
Розуміючи свою безпорадність, він залишає цю видимість. Навіть лише думками, не тілом, ділами, просто думками покладається вже на реальність, справжню реальність, Істину, Божественну. Як блудний син він повертається до свого Отця. Не боїться чи буде прощенний. Знає, що прощення від Отця не буде, адже й образи не було. Є лише любов, і Закхей це відчуває.
Він розуміє що не звільнився від порочності, тому повертається як раб. Повертається лише з одним почуттям вірою і надією на люблячого Батька. Закхей скидає з себе окови цього світу, який давав йому все у теперішньому, проте зовсім нічого у майбутньому. Вся ця діяльність звершена ним з однією метою - пройти тернистий шлях покаяння, самовідання і навіть самозречення себе теперішнього для того аби прийняти нове хрещення - істинне спасіння у Воскресінні.
