Та, до котрої ми найперше прибігаємо у своїх молитвах за допомогою; Та, якій складено неймовірну кількість молитов і служб; Та, що стала найкращим даром людства для Бога; Ту, котру ми не в змозі достойно прославити – Пресвяту Діву Богородицю – сьогодні з трепетним нерозумінням Божої таємниці віддаємо до небесних осель Сотворителя.

Нині ми святкуємо славне Успіння Божої Матері. Нас огортає смуток, який торкнувся кожного серця, що знало її ще дві тисячі років тому. Та якщо поглянути на цю подію більш глибше, духовним зором, то ми побачимо, що причин сумувати немає, адже такого легкого відходу з цього світу мала би прагнути кожна віруюча душа.

Скільки людині впродовж усього її життя доводиться натерпітися і зазнати безліч горя і смутку перш, ніж вона попрощається з цим світом. Та й прощання це не завжди буває очікуваним чи легким. Натомість у випадку Богородиці її відхід Церква навіть не називає звичним для нас словом «смерть», а – Успіння. Богородиця мовби засинає і повертається до Свого Сина і Бога.

Чи могла Марія померти? Безперечно, що ні, адже вона завжди була живою і такою залишається після завершення земного життя, бо Життя вирувало у її лоні і явилося світу на спасіння. Та, що породила Джерело життя, містить Його у собі і воно живить її.

Направду вона є престолом благодаті і ми, дивлячись на її подвиг життя, черпаймо надію для власних звершень внутрішнього переродження, щоб і наше серце, очистившись, змогло одного разу прийняти Життя і вже вовік з ним споріднитись.

 

Поширити у соцмережах